Перший лист до коринфян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Папірусний кодекс P⁴⁶ свідчить про те, що переписувачі розрізняли біблійні книги за назвами. Цей кодекс, який багато вчених датують приблизно 200 роком н. е., є найдавнішою відомою на сьогодні збіркою листів Павла і складається з дев’яти листів. На початку першого натхненого листа до коринфян в цьому кодексі міститься назва Прос корı́нтіус а («До коринфян 1»). (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян».) Така сама назва трапляється в інших стародавніх рукописах, наприклад, у Ватиканському і Сінайському кодексах (обидва датуються IV століттям н. е.). В цих кодексах назва вживається двічі: на початку листа і в кінці.

Наш брат Состен. Ім’я Состен було не дуже поширеним. У Біблії це ім’я згадується ще тільки в Дії 18:17, де говориться про начальника синагоги, який постраждав від рук натовпу в Коринфі. Тож цілком можливо, що згодом цей чоловік став християнином, перебував з Павлом в Ефесі і саме його названо «нашим братом». З 1Кр 16:21 видно, що більшу частину листа Павло писав не власноруч, тому можна зробити висновок, що Состен був секретарем, який записав цього листа.

Божого збору в Коринфі. Павло заснував збір у Коринфі приблизно у 50 році н. е. (Дії 18:1—11). Він написав цей перший натхнений лист до коринфян приблизно 55 року н. е., перебуваючи в Ефесі. (Пор. 1Кр 5:9.) Незадовго до того коринфські брати написали Павлу листа, в якому запитували про одруження та споживання їжі, пожертвуваної ідолам (1Кр 7:1; 8:1). Однак Павло розумів, що у зборі існували нагальніші проблеми. Збір дивився крізь пальці на кричущу статеву розпусту (1Кр 5:1—8). Також між християнами у зборі був розбрат (1Кр 1:11—13; 11:18; 15:12—14, 33, 34). Крім того, вони, можливо, не до кінця розуміли, як правильно відзначати Господню вечерю (1Кр 11:20—29). Під натхненням Павло дав християнам поради щодо того, як вирішити ці проблеми, а також наголосив, наскільки важливо виявляти християнську любов (1Кр 13:1—13).

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир. Див. коментар до Рм 1:7.

Єдність. Або «спільність». Павло у своїх листах кілька разів використовує грецьке слово койнонı́а (1Кр 10:16, «отримуємо користь»; 2Кр 6:14, «спільне»; 13:14, «отримуємо разом»). В цьому вірші це слово передає думку про близьку дружбу з Божим Сином і єдність. (Див. коментар до Дії 2:42.)

Розбрату. Або «поділу; розколу». Ісус молився про те, щоб серед його послідовників панувала єдність (Ів 17:20—23). Павло теж дуже хотів зберегти єдність у християнському зборі. На той час, коли він писав свого першого натхненого листа до коринфян (близько 55 року н. е.), у зборі були поділення. Одні вважали своїм провідником Аполлоса, інші — Павла чи Петра, а ще інші — тільки Христа (1Кр 1:11, 12). Павло радив не вивищувати чоловіків, які самі були лише служителями і теж підкорялися Богу та Христу (1Кр 3:4—9, 21—23; 4:6, 7). Грецьке слово схı́сма, перекладене тут як «розбрат», Павло використовує у своєму першому листі до коринфян три рази (1Кр 1:10; 11:18; 12:25, «поділ»).

Хлоїних домашніх. У Біблії про жінку, на ім’я Хлоя, згадується лише в цьому вірші. Можливо, вона жила в Коринфі або в Ефесі, де був написаний 1 Коринфян. Павло не говорить, чи Хлоя була християнкою і в якому з цих міст вона жила. Але оскільки він згадує Хлоїних домашніх, то, очевидно, принаймні деякі з них — або члени сім’ї, або раби — були християнами і їх знали в Коринфі.

Аполлосів. Аполлос був християнином юдейського походження родом з Александрії, який приїхав з Ефеса в Коринф і допомагав тим, хто став віруючим (Дії 18:24—28; 19:1; див. коментар до Дії 18:24). Аполлос «поливав» насіння, яке Павло посадив у Коринфі (1Кр 3:5, 6; див. коментар до 1Кр 16:12).

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

Страчений на стовпі. Або «прибитий до стовпа (палі)». (Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп», «Стовп мук».)

Христос послав мене не хрестити. Павло мав право хрестити (Мт 28:19) і час від часу робив це. Однак в цьому вірші він показує, що хрещення інших не було його основним завданням від Христа (1Кр 1:14, 16). Павло не хотів, щоб хрещення стало причиною поділень серед християн, адже дехто міг подумати, що хрещення, виконане апостолом, важливіше, ніж хрещення, виконане кимось іншим.

Стовп мук Христа. Тут вислів «стовп мук» (грецькою стауро́с) вказує на Ісусову смерть на стовпі. Ісус зазнав такої смерті, щоб люди могли звільнитися з рабства гріха і мати добрі стосунки з Богом.

Стовп мук. Див. коментар до 1Кр 1:17.

Книжники. Тобто знавці Мойсеєвого закону.

Цей вік. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період чи епоху, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період чи епоху. (Див. глосарій, «Вік».) У цьому контексті воно має таке саме значення, що й у 2Тм 4:10, де це слово перекладено як «теперішній світ» і вказує на стан речей у світі загалом.

Безглуздя звістки, що проповідується. Павло назвав звістку про Христа «безглуздям», тому що вона здавалася безглуздою людям з різних народів. Греки не розуміли, чому заради їхнього спасіння якийсь юдей мав померти ганебною смертю як злочинець (1Кр 1:18, 25; див. коментар до 1Кр 1:22). Юдеї сподівалися отримати спасіння завдяки вчинкам, яких вимагав закон, завдяки тому, що давали милостиню, і завдяки заслугам прабатьків, особливо Авраама. Вони не хотіли, щоб їхнім месією був чоловік, який здавався їм слабким і який допустив, щоб його прибили до стовпа (1Кр 1:23).

Греки. У I столітті н. е. вжите тут грецьке слово ге́ллен не обов’язково стосувалося корінних жителів Греції або греків за походженням. У цьому контексті слово «греки» вживається паралельно з висловом «люди з інших народів» (1Кр 1:23) і стосується всіх народів, крім юдеїв (Рм 1:16; 2:9, 10; 3:9; 10:12; 1Кр 10:32; 12:13). Без сумніву, це пояснюється тим, що грецька мова і культура займали панівне становище в Римській імперії. (Див. коментар до Рм 1:16.)

Для юдеїв він камінь спотикання. У Законі говорилося, що кожен, хто висить на стовпі, «проклятий Богом» (Пв 21:22, 23; Гл 3:13). Тож юдеї вважали смерть, якою помер Ісус, ганебною і не гідною Месії. Тому для них його смерть стала «каменем спотикання».

З людського погляду. Або «за людськими нормами». Букв. «за тілом».

Знатного походження. Або «з видатних родин». На думку деяких вчених, вжите тут грецьке слово стосувалося людей, які походили з місцевих знатних і давніх родів. У греко-римському суспільстві ті, хто мав «знатне походження», були частиною еліти. Отже, тут це слово вказує на те, що деякі християни з Коринфа, можливо, належали до вищих верств суспільства і користувалися пов’язаними з цим благами.

Ніхто. Букв. «жодне тіло». Грецьке слово саркс тут вказує на людину, істоту з фізичним тілом і кров’ю. (Див. коментарі до Ів 17:2; Рм 3:20; 1Кр 1:26.)

Єговою. Це цитата з Єр 9:24, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В1 і В2.)