Традицій. Грецьке слово пара́досіс, перекладене тут як «традицій», стосується того, що комусь передається і чого необхідно дотримуватись; це може бути інформація, вказівки або звичаї. У Грецьких Писаннях це слово іноді пов’язується з хорошими, доречними традиціями, які були частиною правдивого поклоніння (2Фс 2:15; 3:6). Скажімо, інформацію, яку апостол Павло отримав про відзначання Господньої вечері, можна було вважати доречною християнською традицією і передавати її християнським зборам (1Кр 11:23). Те саме грецьке слово часто стосувалося хибних традицій або традицій, яких дотримувалися так, що це приносило шкоду і робило їх неприйнятними (Мт 15:2, 3; Мр 7:3, 5, 13; Кл 2:8).

З непокритою головою. Або «без покривала на голові». У юдейському суспільстві і деяких частинах греко-римського світу вважалося ознакою скромності, якщо жінка з’являлася на людях з покривалом на волоссі або з покритим обличчям. Як видно зі слів Павла в цьому розділі, християнки в І столітті теж покривали голову. Схоже, що деякі жінки, зокрема чарівниці та жриці різних культів, знімали покривало і ходили з розпущеним волоссям, коли, за їхніми словами, перебували під впливом надприродної сили. Така поведінка в християнському зборі свідчила б про неповагу до принципу головування і підкорення, встановленого Єговою. Можливо, тому Павло дав християнам у Коринфі таку пораду (1Кр 11:3—10; див. коментарі до 1Кр 11:10, 15).

З поголеною головою. Згідно зі словами Павла, для жінки було ганьбою, якщо вона мала поголену голову чи коротко підстрижене волосся. Це могло пояснюватися тим, що брили голову лише рабиням, а також, можливо, жінкам, яких впіймали на перелюбі. Крім того, в Єврейських Писаннях згадується про жінок із зістриженим волоссям, в яких «розкішна зачіска» змінилася на «лисину», а лисина була ознакою жалоби (Іс 3:24). Хоч би як там було, в таких ситуаціях жінка відчувала сором, і Павло говорить, що так само соромно буде жінці, яка молиться чи пророкує в християнському зборі з непокритою головою. Робити таке було б настільки ж великою ганьбою, як і мати повністю поголену голову; крім того, це стало б виявом неповаги до Божого принципу головування (1Кр 11:3—10; див. коментар до 1Кр 11:15).

Знак підкорення владі. У цьому розділі Павло обговорює розпорядок головування (1Кр 11:3). Тут, у 10-му вірші, він пише, що християнка повинна покривати голову, коли молиться чи пророкує в зборі. Це «знак підкорення владі», який навіть для ангелів є видимим доказом того, що жінка визнає Божий розпорядок, згідно з яким провід у зборі мають брати призначені чоловіки. Отже, якщо жінка в певних ситуаціях покриває голову, вона показує, що охоче підкоряється «владі» у зборі (1Кр 11:4—6; див. коментарі до 1Кр 11:5, 15).

Дане їй замість покриття. Грецьке слово перібо́лайон, перекладене як «покриття», в Грецьких Писаннях вживається лише в цьому вірші і стосується того, чим можна обгорнутися, наприклад, покривала, яке накидали на голову чи плечі. Юдеї і греки по довжині волосся розпізнавали стать людини. Жінка мала поголену голову або коротко підстрижене волосся, якщо вона була рабинею і, можливо, якщо її впіймали на перелюбі. (Див. коментар до 1Кр 11:5.) Довге волосся, дане жінці від природи, нагадувало їй, що вона має над собою «голову» (1Кр 11:3). А коли жінка молилася чи пророкувала в християнському зборі і при цьому покривала голову на «знак підкорення владі», то показувала іншим, в тому числі ангелам, що визнає принцип головування (1Кр 11:3—16; див. коментар до 1Кр 11:10).

Розбрат. Див. коментар до 1Кр 1:10.

Серед вас... секти. Як говориться в попередньому вірші, до Павла дійшли чутки, що в коринфському зборі існував «розбрат». Він сказав, що в результаті таких поділень виявиться, які люди у зборі гідні схвалення Бога. Їхня вірність ставала очевидною, коли вони уникали груп, які спричиняли поділення, і смиренно робили все від них залежне, щоб сприяти любові та єдності у зборі; так вони доводили, що є справжніми християнами і мають чисті спонуки. Саме в такому розумінні сектантство чи розбрат виявляли тих, хто має Боже схвалення. (Щоб дізнатись про значення слова «секта», див. коментар до Дії 24:5.)

Господню вечерю. Цей вислів вживається в Грецьких Писаннях лише раз і стосується урочистої вечері, відзначання якої Господь Ісус Христос запровадив 14 нісана перед своєю смертю. На цій вечері використовується прісний хліб і вино, які символізують тіло і кров Христа. Про першу Господню вечерю й пов’язані з нею події розповіли два її очевидці і учасники, Матвій та Іван (Мт 26:17—30; Ів 13:1—38). Марко і Лука — хоча й не були присутні на цій події — написали про деякі додаткові подробиці (Мр 14:17—26; Лк 22:7—39). А вказівки, які Павло дав збору в Коринфі, містили ще декотрі деталі (1Кр 10:16—22; 11:20—34). За словами Луки і Павла, Ісус сказав своїм учням: «Чиніть це на спомин про мене» (Лк 22:19; 1Кр 11:24, 25). Тому доречно, що ця подія також називається Спомином. Мета Господньої вечері — згадати про смерть Ісуса, і це єдина подія, яку Біблія наказує відзначати християнам.

Хтось голодний, а хтось вже п’яний. Павло докоряє християнам у Коринфі, оскільки деякі з них, замість того, щоб в єдності і достойно відзначити цю святу подію, приносили з собою вечерю і їли її до чи під час зібрання. В результаті дехто випивав надто багато вина і був п’яний. А в декотрих християн не було вечері; вони залишалися голодними і відчували сором у присутності тих, хто мав багато їжі і вина. Одних християн тягнуло на сон, а інші не могли зосередитися, тож вони були не в стані брати участь в Господній вечері і цінувати її.

Я отримав від Господа. Павло не був разом з Ісусом та 11 апостолами, коли 14 нісана 33 року н. е. була запроваджена Господня вечеря. Отже, те, що Павло пише про цю вечерю, він, очевидно, «отримав від Господа» в об’явленні або через усні розповіді. Хоча кілька перекладів вживають тут Боже ім’я, грецьке слово Кı́ріос («Господь») в цьому контексті, очевидно, стосується Господа Ісуса Христа.

Означає. Див. коментар до Мт 26:26.

Щоразу, коли. Якщо брати до уваги весь контекст, то Павло тут говорить не про те, як часто потрібно відзначати Спомин, а про те, як саме це потрібно робити. У грецькому тексті (у вірші 25, а також у цьому вірші) він вжив слово хоса́кіс, яке означає «щоразу, коли; завжди, коли». По суті, Павло говорив помазаним християнам, що кожного разу, коли вони відзначають Господню вечерю, то звіщають смерть Господа. Вони робитимуть це, поки він не прийде, тобто поки Ісус не прийде, щоб забрати їх на небо і виконати присуд. Після цього Господню вечерю більше не відзначатимуть. (Див. коментар до Мт 24:30.)

Їсть і п’є... стягує на себе осуд. Господня вечеря подібна до мирної жертви за часів стародавнього Ізраїлю, адже вона є спільним споживанням їжі. Людина приносила жертву і потім могла споживати її спільно з іншими. (Див. глосарій, «Мирна жертва».) Але якщо хтось був нечистим, то Мойсеїв закон забороняв такій людині їсти цю святу їжу, інакше вона «буде знищена з-посеред народу» (Лв 7:20, 21). Подібно помазані духом християни з вірою відзначають Господню вечерю і разом споживають хліб і вино, які символізують тіло і кров Ісуса. Вони також споживають цю вечерю разом з Єговою, оскільки саме він запровадив такий устрій. Ця їжа є святою, тому Павло застерігає, щоб кожен християнин перевірив себе перед Господньою вечерею (1Кр 11:27—29). Адже якщо хтось веде нечистий, небіблійний чи лицемірний спосіб життя і водночас їсть та п’є на цій вечері, то виявляє неповагу до викупної жертви і «стягує на себе осуд». (Пор. Єв 10:28—31.)

Спить смертним сном. Букв. «спить». У цьому контексті, очевидно, йдеться про духовну смерть.

Єгова... нас повчає. Тут Павло заохочує християн у Коринфі прийняти повчання, тобто виправлення, яке вони отримали за нешанобливу поведінку на Господній вечері (1Кр 11:27, 29). Якщо коринфяни приймуть це повчання, то не будуть засуджені разом зі світом (неправедним світом, відчуженим від Бога). Біблія описує Єгову як того, хто дає своєму народу необхідне повчання і так виявляє свою любов (Пв 11:2; Пр 3:11, 12; Єр 7:28; Єв 12:5, 6).

Єгова... повчає. Тут Павлові слова, можливо, перегукуються з Пр 3:11, 12, де сказано: «Сину мій, не відкидай повчання від Єгови... бо кого Єгова любить, тому й докоряє». У Пр 3:11 в оригінальному єврейському тексті разом з іменником, перекладеним як «повчання», вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). У Єв 12:5, 6 Павло цитує ці вірші з книги Прислів’я, і тому в основному тексті «Перекладу нового світу» вживається ім’я Єгова. (Див. додаток В1.) У 1Кр 11:32 використовується подібне формулювання; також тут і в Єв 12:5, 6 стоять ті самі грецькі відповідники слів «повчання» і «повчати», що й у Пр 3:11, 12 в Септуагінті. Тому в основному тексті 1Кр 11:32 вживається Боже ім’я. (Див. додаток В3, вступ і 1Кр 11:32.)