Перший лист до Тимофія 5:1—25
Примітки
Коментарі
Старшого чоловіка. З контексту видно, що грецьке слово пресбı́терос вжито тут в буквальному значенні — «чоловік похилого віку», на відміну від «молодшого чоловіка», згаданого в цьому ж вірші. Проте в інших контекстах те саме слово стосується «старійшин», тобто тих, хто посідає відповідальне становище і наділений обов’язками в християнському зборі (1Тм 5:17; Тит 1:5; див. коментар до Дії 11:30). Отже, якби старший за Тимофія християнин, а особливо такий самий старійшина, як і він, потребував виправлення, Тимофій мав би «розмовля[ти] з ним, немов з батьком».
Старшого чоловіка суворо не критикуй. Грецьке дієслово, перекладене як «суворо... критикуй», буквально означає «завдавати ударів». Тут воно вживається в переносному значенні і передає думку про те, що комусь різко докоряють, немовби б’ють словами. Павло нагадує молодому Тимофію, що, хоча той наділений певною владою, він не повинен нею зловживати чи поводитись з іншими різко (1Тм 1:3). Старші чоловіки особливо заслуговували на те, щоб Тимофій ставився до них зі співчуттям і повагою (Лв 19:32; див. коментар до слова розмовляй у цьому вірші).
Розмовляй. Вжите Павлом грецьке дієслово паракале́о передає думку про особисте зацікавлення, яке людина виявляє, коли сердечно когось підбадьорює і заохочує. (Див. коментар до Рм 12:8, де те саме грецьке дієслово перекладене як «підбадьорює».) Тож Павло настійно радить Тимофію докладати зусиль, щоб у зборі панувала тепла, сімейна атмосфера (1Кр 4:14; 1Фс 2:7, 8). Навіть якщо потрібно було дати комусь пораду, Тимофій не мав бути різким.
З усією чистотою. Або «з усією цнотливістю». Вжите тут грецьке слово може вказувати на чистоту не лише в поведінці (статевій чи будь-якій іншій), але й в думках та спонуках (1Тм 4:12; див. коментар до Флп 4:8). Тимофій мав ставитись до молодших християнок, як до своїх рідних сестер. У стосунках з ними, як і зі всіма іншими одновірцями, він мав поводитись «з усією цнотливістю», тобто бути чистим в думках, в мові і поведінці (Йв 31:1).
З увагою стався до. Букв. «шануй». Цей вислів також можна перекласти як «продовжуй шанувати». Вдови часто живуть у бідності та є беззахисними, тому Павло дає Тимофію настанову поважати і з любов’ю та добротою підтримувати їх. Згідно зі словниками, вжитий Павлом вислів «з увагою стався до» (або «шануй») може стосуватися також матеріальної допомоги. (Пор. Мт 15:5, 6; Дії 28:10; див. коментар до 1Тм 5:17.) У Біблії є чимало прикладів вірних Богові вдів, яких Бог любив і шанував, серед них Ноомі, Рут, вдова із Сарепти і пророчиця Анна (Рт 1:1—5; 2:10—13, 19, 20; 4:14, 15; 1Цр 17:8—24; Лк 2:36—38).
Вдів, справжніх вдів. Або «вдів, які справді в нужді»; тобто вдів, яких немає кому підтримати.
У своїй сім’ї виявляти відданість Богу. У цьому листі до Тимофія Павло кілька разів згадує про «відданість Богу» (грец. еусе́бейа). Цей грецький іменник передає думку про глибоку пошану до Бога та благоговіння перед ним. (Див. коментар до 1Тм 4:7.) Тут Павло вживає спільнокореневе грецьке дієслово еусебе́о, перекладене як «виявляти відданість Богу», аби показати, що така глибока пошана має спонукувати християн дбати про потреби овдовілих батьків, а також дідусів і бабусь. Деякі переклади Біблії передають цю фразу як «поважати» і «виконувати свій обов’язок». Але такі варіанти перекладу нічого не говорять про духовну складову — про те, що саме відданість Богу спонукує християн виконувати це фізично та емоційно виснажливе завдання з любов’ю, радістю і терпінням (Ек 12:1—8). Вжите Павлом дієслово вказує, що, турбуючись про овдовілих родичів, ми передусім виявляємо глибоку пошану до Бога і слухаємось його наказів про сімейне життя (Вх 20:12; Мт 15:3—6; 1Тм 5:8; Як 1:27).
Виявляти відданість Богу. В деяких перекладах Грецьких Писань єврейською мовою вживається варіант «дбати про свою сім’ю (управляти своєю сім’єю) з мудрістю і страхом перед Єговою». (Пор. коментар до 1Тм 2:2.)
День і ніч перебуває в благаннях і молитвах. Ці слова Павла про вдову, яка «покладає надію на Бога», дуже подібні до слів, якими Лука у своєму Євангелії описує пророчицю Анну. Ця літня вдова «ніколи не покидала храму, а вдень і вночі служила Богові, дотримувалася постів та завжди зверталась до Бога з благаннями» (Лк 2:36, 37). Ісус теж похвалив «нужденну вдову», котра повністю довіряла Єгові: маючи лише «дві монетки, які були майже нічого не варті», вона пожертвувала їх на храм в Єрусалимі (Лк 21:1—4; див. коментар до вірша 4). Слова Павла у цьому вірші, а також згадки про тих жінок в Євангеліях, показують, що Єгова дуже цінує вдів-християнок, які виявляють міцну віру.
Котра віддається плотським насолодам. Вжите тут грецьке дієслово може стосуватися розкішного життя, життя в своє задоволення. Воно також може вказувати на порушення моральних норм. Павло, мабуть, знав, що в деяких християнських зборах є вдови, які вважали, що становище вдови відкриває перед ними можливість вести розкішне життя. (Пор. 1Тм 2:9.) Отже, вдова, яка хотіла жити розкішно або не дотримувалась моральних норм Єгови, зловживала щедрістю збору, тому збір не повинен був допомагати їй матеріально. (Див. коментар до 1Тм 5:3.)
Мертва, хоча вона й жива. Тобто мертва в переносному значенні. (Пор. Об 3:1; див. коментар до Еф 2:1.)
Настанови. Або «накази». (Див. коментар до 1Тм 1:5.)
Піклується про. Тобто забезпечує матеріально. Павло каже, що голова сім’ї має дбати про матеріальні потреби дружини і дітей, наскільки дозволяють обставини. Крім того, дорослі діти повинні в міру своїх можливостей забезпечити матеріально овдовілого батька чи матір або дідуся і бабусю, котрі вже не в стані подбати про свої потреби. Іноді треба продумати, які потреби, можливо, матимуть літні батьки в майбутньому і як їх задовольнити. (Пор. Ів 19:26, 27.) Павло показує, що, крім почуття обов’язку, християни мають глибшу спонуку виконувати цей наказ — вони прагнуть догоджати Богові і мати його схвалення (Вх 20:12; Пв 5:16; Мт 15:4—6).
Про своїх, особливо про членів сім’ї. Слово «свої» має широке значення і стосується близьких родичів голови сім’ї. А вислів «члени сім’ї» тут стосується найближчих родичів, які живуть з ним під одним дахом.
Той зрікся віри. Християнська віра включає все, чого навчав Христос і його учні, які були натхнені святим духом. Ісус повторив Божий наказ: «Шануй батька і матір»,— і засудив тих, хто цим нехтував (Вх 20:12; Пв 5:16; Мр 7:9—13). Тож християнин не може сказати, що має віру, якщо не дбає про свою сім’ю, у тому числі про своїх овдовілих батьків або дідуся чи бабусю. Якщо він свідомо нехтує своїм обов’язком, то, по суті, зрікається віри. В такому разі він буде гірший, ніж невіруючий, тобто людина, яка не вірить в Бога, але, можливо, дбає про свою сім’ю, керуючись природною любов’ю (Рм 2:14, 15).
Невіруючий. В декотрих перекладах Грецьких Писань єврейською мовою тут вживається варіант «людина, яка зрікається Єгови». Але оскільки немає жодних доказів того, що в оригінальному грецькому тексті міститься Боже ім’я, Комітет перекладу Біблії нового світу вирішив не вживати його в основному тексті цього вірша. (Див. додаток В.)
До списку має бути внесена... вдова. Грецьке дієслово, яке означає «вносити до списку», часто вживалося як офіційний термін в реєстрах. Очевидно, у зборах існував розпорядок дбати про нужденних християн, наприклад, про бідних вдів. Павло дає загальні вказівки щодо того, яким овдовілим християнкам збір повинен надавати матеріальну допомогу, а яким ні.
Якій не менше 60 років. Тут Павло вказує вік, який у ті часи вважали початком старості. Вважалося, що в 60 років вдова навряд чи знову вийшла би заміж. Крім того, вдовам у такому віці, як правило, було важко утримувати себе матеріально.
Мила ноги святим. Помити гостям ноги було виявом доброти, і гості часто потребували цього, адже здебільшого подорожували запиленими дорогами у відкритих сандаліях. Оскільки це вважалося малопочесним завданням, для декого помити комусь ноги було нижче їхньої гідності (Лк 7:44). Якщо вдова здобула хорошу репутацію за добрі вчинки, зокрема за те, що мила ноги іншим, це означало, що вона була смиренною, готовою служити. Тоді одновірці мали б ще більше підстав допомагати їй в разі потреби (Лк 6:38).
Молодших вдів не внось до списку. Павло порадив, щоб збір зосереджувався на допомозі старшим вдовам, які подавали приклад віри і дуже потребували матеріальної допомоги. У віршах 11—15 він наводить деякі причини, чому варто добре подумати, перш ніж допомагати молодшим вдовам. (Див. коментар до 1Тм 5:12.)
Відмовившись від віри, яку виявили раніше. Або «відмовившись від колишньої обіцянки». Цей вислів, можливо, означає, що декотрі молодші вдови в Ефесі висловили бажання — мабуть, навіть дали обіцянку — залишатися неодруженими і служити Єгові повною мірою, без відволікань. (Пор. 1Кр 7:34.) Тоді збір міг підтримувати таких вдів матеріально. Але, очевидно, деякі вдови потім змінили свої цілі. Як каже Павло, вони дозволили своїм статевим бажанням стати «перепоною між ними і Христом» (1Тм 5:11). Крім того, в них стали виявлятися інші плотські схильності, адже Павло додає: «Водночас... вони не лише нічого не роблять, але й пліткують, втручаються в чужі справи» (1Тм 5:13). Тому далі, у вірші 14, Павло дає поради, як молодші вдови можуть захистити себе від духовних небезпек. (Див. коментар до 1Тм 5:14.)
Пліткують. Вжите тут грецьке слово походить від дієслова, яке означає «булькати», а в переносному значенні — «базікати», «говорити нісенітниці». Згідно з одним довідником, такі пліткарки «базікали про все, що приходило їм в голову». Нема нічого поганого в тому, щоб просто побалакати. Але тут Павло пише, що деякі молодші вдови говорили «те, що не треба», тобто він має на увазі плітки, які шкодять іншим.
Хочу, щоб молодші вдови виходили заміж. Павло радить молодшим вдовам одружуватися і вести господарство, адже це в певному розумінні буде для них захистом. Якщо вони з усіх сил дбатимуть про сім’ю, то навряд чи будуть пліткувати, втручатися в чужі справи чи робити щось подібне (1Тм 5:13; див. коментар до 1Тм 2:15). Крім того, це допоможе уникнути іншої небезпеки, про яку Павло згадує у вірші 12,— вони не відмовляться «від віри, яку виявили раніше». (Див. коментар до 1Тм 5:12.)
Овдовілих родичок. Християнка була зобов’язана дбати про вдів у власній сім’ї, наприклад, про маму чи бабусю. У неї могли бути й інші близькі родички-вдови, про яких більше не було кому подбати.
Тоді збір не буде обтяжений. Християни повинні були усвідомлювати, що вдови, яким збір надає допомогу, є цінними служителями Бога (1Тм 5:5, 9, 10). Але Павло каже, що збір не має допомагати матеріально тим вдовам, про котрих можуть подбати родичі або котрі не поводяться зразково (1Тм 5:4, 6, 7, 11—15). Якби збір допомагав таким християнкам, тоді могло б не вистачити коштів чи інших ресурсів на працю проповідування і матеріальну допомогу нужденним. (Див. коментар до 2Кр 8:4.)
Справжнім вдовам. Або «вдовам, які справді в нужді»; тобто вдовам, яких немає кому підтримати.
Старійшини. Павла поєднувала міцна дружба з християнами в ефеському зборі (Дії 19:1, 8—10; 20:17, 31, 37, 38). Востаннє він бачився з тамтешніми старійшинами кілька років раніше (бл. 56 н. е.), під кінець своєї третьої місіонерської подорожі. (Див. коментар до Дії 20:17.) Тоді Павло наголосив, наскільки важливо наглядачам пасти Божу отару. (Див. коментар до Дії 20:28.) А в цьому вірші Павло допомагає братам і сестрам в Ефесі зрозуміти, як їм потрібно ставитись до працьовитих старійшин у зборі.
Добре головують. Грецьке слово, перекладене як «головують», буквально означає «стати попереду». (Див. коментар до Рм 12:8.) Старійшини стоять попереду збору у тому розумінні, що беруть провід у навчанні, захищають отару від духовної небезпеки і допомагають кожному в зборі мати близькі стосунки з Єговою. Вислів «добре головувати» також вживається щодо батька, голови сім’ї (1Тм 3:4). Іноді йому доводиться приймати остаточні рішення і навіть встановлювати правила щодо особистих питань, які стосуються його сім’ї. Старійшини не мають такої ж влади, як голови сімей (2Кр 1:24; Гл 6:5). Вони скромно визнають, що Христос є головою, і у ставленні до одновірців наслідують його риси, а особливо смирення (Мт 20:24—28; Ів 13:13—16; Кл 1:18).
Гідні подвійної шани. Всі християни мають ставитись з пошаною одні до одних (Рм 12:10; Флп 2:3). А працьовиті старійшини, як Павло тут підкреслює, заслуговують подвійної, тобто додаткової, шани. Виявляти таку шану можна, якщо слухатися вказівок старійшин і наслідувати їхній добрий приклад (Єв 13:7, 17). З наступного вірша, 1Тм 5:18, видно, що «подвійна шана» може включати в себе надання матеріальної допомоги. Але це не означає, що старійшини мають отримувати якусь зарплату, і в цьому питанні Павло подав чудовий приклад. Як він вже казав старійшинам з ефеського збору, він працював, щоб забезпечити себе матеріально (Дії 18:3; 20:17, 34; 1Кр 4:16; 11:1; 1Фс 2:6 і коментар, 9).
Бо в Писанні сказано. На підтвердження своїх слів з попереднього вірша Павло наводить дві цитати. (Пор. Рм 9:17 і коментар; 10:11.) Перша цитата взята з Пв 25:4. (Див. також коментар до 1Кр 9:9.) А друга, можливо, є непрямою цитатою з Лв 19:13. Але тут Павло міг також посилатися на одне з Євангелій, адже майже слово в слово повторив те, що сказано в Лк 10:7. Лука написав своє Євангеліє приблизно в 56—58 роках н. е., а Павло, очевидно, написав цього листа до Тимофія приблизно в 61—64 роках н. е. (Слова Павла також нагадують уривок з Мт 10:10, написаний бл. 41 р. н. е.) Отже, друга цитата в цьому вірші — це, можливо, один з перших прикладів, коли письменники Біблії цитували з Євангелій і так показували, що це частина натхнених Писань. (Пор. 1Кр 9:14, де Павло згадує наказ Господа Ісуса; див. також коментар до 1Кр 12:10.)
Звинувачення. Старійшину можуть звинуватити у серйозному порушенні біблійних норм; якщо звинувачення підтвердиться, це означає, що він не є «бездоганним» (1Тм 3:2; Тит 1:5). У такому разі він більше не відповідає вимогам, щоб служити старійшиною. Звинувачення у серйозних гріхах можуть навіть призвести до того, що його виключать зі збору (1Кр 5:13; 6:9, 10).
Старшого чоловіка. Або «старійшину». Вжите тут грецьке слово пресбı́терос може стосуватися чоловіка похилого віку або того, хто посідає відповідальне становище і наділений обов’язками в християнському зборі. (Див. коментарі до Дії 20:17; 1Тм 5:1.)
Підтвердять два чи три свідки. Під натхненням Павло застосовує цей принцип з Мойсеєвого закону до ситуації у зборі, коли старійшину звинувачують в серйозному порушенні Божого закону (Пв 17:6; 19:15). Цей принцип захищав вірного старійшину від звинувачень тих, хто, можливо, хотів звести на нього наклеп. Через такі неправдиві твердження невинний старійшина міг втратити свою добру репутацію та обов’язки в зборі. Але якби «два чи три свідки» підтвердили це звинувачення, рада старійшин мала б вжити дисциплінарних заходів.
Тим, хто ходить у гріху. Вжита тут форма грецького дієслова, яке означає «грішити», вказує на безперервну дію. Йдеться не про те, що людина скоїла якийсь один гріх, а про те, що вона грішить постійно. В деяких перекладах міститься подібна думка — «ті, що продовжують грішити» і «ті, хто вперто грішить».
Докоряй. У Біблії грецьке слово, перекладене як «докоряй», часто передає думку про те, що людину переконують, тобто допомагають їй зрозуміти, що вона припустилася помилки. Докір дається з добрих спонук, щоб заохотити людину визнати і виправити свою помилку. В одному словнику сказано, що це слово «також означає “виправити”, тобто “показати дорогу від гріха до каяття”». Мета докору — навчити чомусь. В Ів 16:8 те саме грецьке слово перекладене як «дасть... переконливе свідчення».
На очах у всіх. Очевидно, Павло мав на увазі, що докір потрібно давати в присутності тих, кому відомо про чиюсь грішну поведінку. В одних ситуаціях це міг бути весь збір, а в інших — менша група людей, які так чи інакше постраждали від гріха або знали про нього. Можливо, хтось був свідком того, як людина чинила гріх. Наприклад, в Лк 8:47 йдеться про зцілену Ісусом жінку, яка «розповіла при всіх, чому доторкнулась до» Ісуса. І сам вислів, і контекст показують, що вона говорила в присутності тих, хто чув запитання Ісуса: «Хто доторкнувся до мене?» Ніщо не вказує на те, що вона визнала свій вчинок перед усіма в натовпі або перед усіма жителями міста (Лк 8:43—47).
Щоб застерегти інших. Букв. «щоб інші мали страх». Ці слова вказують на мету докору, який дається публічно, або «на очах у всіх». «Інші», про яких говорить Павло,— це ті, кому такий докір допоможе мати здоровий страх, тобто допоможе боятися вчинити гріх. Завдяки докору вони усвідомлять, що потрібно уникати грішної поведінки і всього, що може призвести до гріха.
Вибраними ангелами. Йдеться про вірних ангелів, яких вибрав Бог, щоб вони служили перед його лицем; на відміну від них, про злих ангелів написано, що Бог їх відкинув (Юд 6). Крім того, деякі вірні ангели вибрані, щоб захищати Божих служителів на землі, наглядати за працею проповідування і розповідати Єгові та Ісусу про все, що бачать (Єв 1:14; Об 14:6; див. коментар до Мт 18:10).
З усією серйозністю наказую тобі. Весь цей вислів є перекладом лише одного грецького дієслова. За визначенням словника, це слово означає «маючи владу, закликати когось до дій у справах надзвичайної ваги». (Те саме дієслово вживається в Септуагінті, наприклад, у 1См 8:9 і 2Хр 24:19.) Павло щойно дав настанови, що робити в ситуаціях, коли старійшину звинувачують у гріху. Далі він наголошує на необхідності докоряти тим, хто постійно грішить. Оскільки йдеться про дуже серйозні питання, він дає Тимофію цей наказ перед Богом і Христом Ісусом, нагадуючи, що Єгова та Ісус — а вони мають найвищу владу — знають усе, навіть те, що старійшини обговорюють між собою (Рм 2:16; Єв 4:13).
Поводячись неупереджено і залишаючись безстороннім. Павло радить Тимофію уникати двох видів неправильного ставлення до інших. По-перше, йому не слід бути упередженим, тобто не слід складати наперед негативної думки про когось. По-друге, йому потрібно залишатись безстороннім, тобто не ставитись до когось, наприклад, своїх друзів, по-особливому і з надмірною прихильністю.
Ніколи ні на кого не покладай рук поспішно. Тимофій, очевидно, отримав повноваження призначати наглядачів, покладаючи на них руки. (Див. глосарій, «Покладання рук», і коментар до Дії 6:6.) Він не мав призначати когось «поспішно». Спочатку йому потрібно було повністю переконатись, що брат справді відповідає біблійним вимогам (1Тм 3:1—7). Оскільки призначені у зборі чоловіки мали значний вплив, було дуже важливо, щоб Тимофій прислухався до Павлової поради. Інакше він брав би участь в чужих гріхах, тобто був би до певної міри відповідальним за всі помилки наглядача, якого він призначив поспішно.
Вживай трохи вина. За днів Павла вино вважали ефективними ліками. Наприклад, його вживали, коли були проблеми з травленням, а також ним обробляли рани. (Див. коментар до Лк 10:34.) Цією порадою Павло показав, що по-батьківськи переживає за Тимофія, який попри свої «часті хвороби» хотів залишатися в служінні Богу. Як стародавні, так і сучасні джерела підтверджують лікувальні властивості вина. Грецький лікар Гіппократ з Косу (бл. 460—370 рр. до н. е.) вважав вино одними з «найнадійніших ліків» і радив давати «трохи вина» «людині, яка має не міцну, а слабшу за середню будову тіла». Авл Корнелій Цельс (I ст. н. е.), римський автор медичних праць, зазначав: «Якщо хтось має проблеми зі шлунком... то на порожній шлунок потрібно пити не воду, а гаряче вино».
Медіафайли
З цих фотографій, зроблених на початку XX століття, видно, що рільники під час молотьби надягали бикам намордники. Сам процес починався з того, що бики тягли молотильну дошку по розкладеному колоссю, аби відділити пшеницю від полови, і в наморднику вони не могли їсти. Але оскільки Єгова милосердно ставиться до тварин, в Мойсеєвому законі було заборонено одягати тварині намордник, коли вона молотила (Пв 25:4). Якби голодна тварина постійно бачила перед собою їжу, вона б страждала. На основі принципу, на якому ґрунтувався цей наказ, апостол Павло пояснив, що християнські служителі, які трудяться в служінні Богу, заслуговують належної пошани і матеріальної підтримки (1Кр 9:9—14; 1Тм 5:17, 18).
На фото зображено глиняний глек, відомий як амфора. Ці посудини бували різних розмірів. Амфора, зображена на фото, приблизно 100 см заввишки і може вмістити приблизно 28 л вина. Такі амфори мали звужене дно, тому їх було зручно складати в трюмі корабля. Вино дуже цінувалося в греко-римському суспільстві, і його пили греки, римляни і юдеї з усіх верств населення. Вино часто розводили водою. Оскільки більшість питної води була забруднена, його використовували як природний антисептик, який запобігав розмноженню бактерій. Апостол Павло радив Тимофію: «Пий не лише воду, а вживай трохи вина через твої проблеми зі шлунком і часті хвороби» (1Тм 5:23, прим.).