БІБЛІЙНІ критики протягом багатьох років заявляли, що цар Валтасар, про якого розповідається в книзі Даниїла, ніколи не існував (Дан. 5:1). Вони дотримувались такої думки через відсутність археологічних доказів того, що він колись жив. Однак у 1854 році все змінилося.

Того року британський консул Джон Тейлор вивчав руїни на території давнього міста Ур (тепер це південь Іраку). Оглядаючи велику споруду, він знайшов кілька глиняних циліндрів з клинописним письмом, кожен завдовжки близько 10 сантиметрів. Текст на одному з циліндрів містив молитву за довголіття вавилонського царя Набоніда і його найстаршого сина Валтасара. Після цього відкриття навіть критикам довелося визнати, що Валтасар існував.

А втім, у Біблії говориться не лише про те, що Валтасар існував, але також про те, що він був царем. І знову критики ставилися до цього скептично. Наприклад, у XIX столітті англійський вчений Вільям Талбот написав, що, на думку декого, «Бел-шар-усур [Валтасар] правив одночасно зі своїм батьком Набонідом. Але ця думка не підкріплена жодними доказами».

Дискусії щодо цього питання тривали доти, доки не було розшифровано написи на інших глиняних циліндрах. Ці написи засвідчили, що батько Валтасара, цар Набонід, не один рік жив далеко від столиці. А хто правив у час його відсутності? У «Британській енциклопедії» говориться: «Коли Набонід подався в іншу країну, він довірив трон і велику частину війська Валтасару». Тож Валтасар протягом того часу фактично був його співправителем у Вавилоні. З огляду на це археолог і мовознавець Алан Міллард зазначив, що цілком слушно, що книга Даниїла називає Валтасара «царем».

Божі служителі впевнені, що книга Даниїла натхнена Богом і гідна довіри. Безперечно, найвагоміший доказ цього вони бачать у самій Біблії (2 Тим. 3:16).